Середньовічна романтика, або свічки та свічкарі давнього Львова.

У їх мерехтінні є щось первісне, таємниче…Не обійтися без них і в суєті повсякдення: коли зненацька наше помешкання накриває темрява і необхідно дочекатися, поки електрики ліквідують наслідки аварії. Тривалий час ці прості вироби з воску допомагали освітлювати житло наших предків.

    Відомо, що ранні греки використовували свічки для вшанування народження богині Артеміди шостого дня кожного місячного місяця. Древні римляни почали виробляти
свічки починаючи близько 500 р. до н.е. Це були справжні свічки, виготовлені з яловичого або баранячого жиру. Свічки були досить поширеними і їх регулярно дарували в якості подарунків під час Сатурналії.

    У частинах Європи, Близького Сходу та Африки, де лампове масло, виготовлене з оливок, було легко доступне, виготовлення свічок залишалося невідомим до раннього середньовіччя. Свічки ж в основному виготовляли з жиру та бджолиного воску в стародавні часи, а вже в останні століття їх виготовляли із спермацетів, очищених тваринних жирів (стеарину) та парафінового воску. В Англії та Франції виготовлення свічок стало цеховим ремеслом у XIII столітті. У 1789 Англія наклала податок на свічки. Людям заборонялося робити власні свічки, поки вони не отримають ліцензію та тоді будуть платити податки на свічки власного виробництва. Податок відмінили у 1831 році, що призвело до більш широкої популярності свічок.

    Можливо, це відбулося тому, що виробництво воску було однією з найвигідніших справ. Ринок збуту цього товару виходив далеко за межі Львова, хоча й тут, з огляду на кількість жителів та церков, потреба у ньому була чимала). У старому Львові та його околицях було багато пасік. Львівський віск становив основу тогочасного експорту. І везли його не де-небудь, а на берег Баденського озера, де знаходилось абатство Сент - Алет.

.

    У ті часи воскобійня знаходилась на околиці міста, на вулиці Вузькій (суч. вул. Памви Беринди), що впиралась у міський мур. І лише після того, як у XVIII столітті розібрали міський мур, вулиця стала наскрізною, а наприкінці ХІХ століття по ній проклали трамвайну колію.

Топильня воску (cerefrixorium) була монополією міста. Вона постачала сировину виробникам свічок, яких називали – candelarii або luminatores. Також кожен, хто володів пасікою та виготовляв віск, мусив його виплавляти у міській восковій майстерні, за яку збирали невеликі збори.

Це ремесло у всі часи було також тісно пов’язане з церковними потребами, тому важливе місце у їх виробництві посідали монахи. Зокрема, свічки до усіх храмів міста постачали черниці монастиря Введення Богородиці, якого нині вже немає.

    Виготовляючи свічки, дотримувалися чіткої технології. Основою ремесла було витоплювання лою (жиру), який скуповували спеціальні грифники. Після того сировину формували у камені чітких розмірів та ваги. Цех міг виготовити не більше 24 таких каменів. Регламентували і ціну свічок, незалежно від того, хто їх продавав: купці чи ремісники. Вартість свічки залежала від ціни жиру і воску, з якого її виготовляли. Віск був очищений, відшліфований і пофарбований. Запрошений ревізор брав зразок і належним чином засвідчував якість воску. Запечатаний печаткою міста, віск можна було експортувати – це був цінний товар в Європі та джерело значного доходу для міського патриціату – віск був дуже дорогим, за 3-4 свічки потрібно було дати еквівалент місячної зарплати чиновника (1 злотий). Тому городяни рідко використовували цей тип освітлення, оливкові лампи та талі свічки були більш популярними, хоча й не дешевими. Брили воску церкви часто пропонували як податкові внески.
        Були спроби й фальсифікувати віск або ж його незаконне виробництво,